День захисника?

23 лютого країна буде відзначати День захисника Вітчизни. Хоча офіційні заходи по відзначенню цього дна провели на день раніше. Звісно ж, хто захоче в суботу переривати святкування. Покладання вінків до пам'ятників полеглим в роки Другої світової, потискання рук ветеранам збройних сил з врученням червоної гвоздики, все це є обов'язковими атрибутами офіційного відзначення «дня». Парадоксально те, що ті хто на відстані гарматного пострілу не служили в збройних силах будуть рахувати цей День своїм святом, всі без винятку, і керівництво держави також. Та й у всіх колективах нашої славної батьківщини жінки будуть вітати чоловіків з «професійним святом». В принципі нічого поганого немає, в тому щоб зайвий раз привітати колег чоловіків. Але...

Всім відомо, що 23-го лютого на протязі існування Радянського Союзу, відмічали «День Радянської армії та Військово-морського флоту», традиційно його було прийнято рахувати «чоловічим днем». Я, свідомо, не буду вдаватися в історію походження цього «свята» скажу лише, що цю дату перший раз відмітили у 1919 році, а щорічно почали відмічати з 1922. Ну а з розпадом СРСР, про цей день забули. Та й відмічати, його змісту вже не було, що є логічним.

Цікавим є те, що цю дату відновили вже в незалежній Україні аж у 1999 році, указом президента Леоніда Кучми, з теперішнім формулюванням цієї дати. Так от в мене і виникає запитання, а навіщо це було зроблено? Тим паче у нас, на той момент, була вже традиція вітати чоловіків 6 грудня, в день створення Збройних сил України. Яку вітчизну захищали українці 23 лютого 1919 року? Що від цього отримає молода країна? Напевне, що ні я, ні Ви відповіді на ці запитання не отримаєте.

Звичайно можна зрозуміти, коли це свято відзначають люди, які виросли та прожили більшу частину свого життя в СРСР, вони до нього звикли. Це було їхнє свято, їхнє життя, до якого ми повинні ставитися з розумінням та повагою. І коли я привітаю свого дідуся, то це не буде вважатися великим злочином. Але, коли цей день святкується на державному рівні, таким чином зводячись до рангу державної політики, це вже є неприпустимим у будівництві незалежної та самостійної країни. Тут потрібно підбирати своїх «захисників», які дійсно боронили державу Україну. Але зараз така політика, що все українське, або висміюється, або замовчується, або нехтується. А ми, як сторонні спостерігачі, споглядаємо на це байдуже, не пручаючись і не захищаючи своє. Та й в принципі більшість з нас так і не знає, що є справді «своїм». Ми ніби знову і знову безсило відступаємо перед безжальним катком, який знищує слабкі паростки національного відродження і розвитку. Протягом сторіч, позбавлені власної державності, ми звикли бути другорядними.

Як же бути, в такому випадку, з Днем захисника Вітчизни? Якщо ми до нього звикли і не можемо з ним розлучитися. Пропоную відмічати цей день 29 січня. Відомо, що саме в цей день 1918 року відбувся бій між загоном з київських студентів і бійців вільного козацтва та частинами більшовицької армії. Вважаю, що загибель студентського куреня під Крутами може бути символом патріотизму і самовідданості у боротьбі за вітчизну. Тому саме цей день можна вважати Днем захисника Вітчизни, саме української Вітчизни (цікава Ваша думка).

А Україна стане по-справжньому незалежною, коли ми з Вами згадаємо та повернемо славу тим, хто боровся за Україну, і на їхньому прикладі будемо виховувати своїх дітей.

P.S. Знайшов ну дуже цікаву вітальну листківку. Думаю Ви оціните цей витвір мистецтвА. Додам, що зображення техніки об'ємне, можна відчути руками на дотик.