Неспроможність опозиції на дії

Хочу висловити подяку всім тим хто попри заборону суду, знайшов в собі сміливість і вийшов на вулицю, висловити свою позицію. І хочу сказати, що це я пишу опозиції, а не владі, бо з нею діалогу вже давно немає. Тож не судіть строго.
     Після зустрічі високих гостей можемо підбити підсумки, з чим ми, власне, залишилися. Але мова піде не про домовленості та їх результати, там буде кому їх аналізувати, а про організацію місцевих опозиційних сил.
    Як відомо місцеві суди заборонили проведення будь-яких масових акцій, але це не завадило деяким політичним силам, в інший спосіб, висловити свою позицію, щодо проведення зустрічі міністрів іноземних справ України та Росії. Ми стали свідками протистояння, з однієї сторони силовиків, а з іншої – опозиційних сил, коли другі намагалися перекрити рух транспорту та прорватися до будівлі університету, а перші їх стримували.
    В мене питання, на що розраховували опозиціонери, коли наважувалися на такі дії? На те що міліція не буде їм перешкоджати? Дозволить підійти впритул до будівлі? Чи заблокувати вулицю і зірвати проведення заходу? Як найменше, дії міліції та працівників УДО разом з ФСБешниками були прогнозовані, це як на мене, а тим більше для організаторів акцій.
    Звичайно можна провести акцію, а потім звинуватити у її провалі працівників МВС чи суди, а ще краще громаду міста, яка масово, не підтримала ці протести. Це ж зручно, чи не так Олексій Павловичу та Назаре Віталійовичу? Та скоріше це питання до Арсенія Петровича та Олега Ярославовича…
    А можна було сплановано та злагоджено підготуватися до зустрічі міністрів. Що заважало опозиційним вождям, на загальнодержавному рівні спільно зорганізуватися, починаючи від заяв до, власне, організації протестів (один народний депутат в рахунок не йде). Могли ж лідери опозиції продумати свої дії? Чи краще щоб одні сили йшли на штурм, а інші, сигналячи, їздили по місту? Так, не заперечую, такі дії також потрібні, але вони не є серйозними. Чи центру зручно все зкинути на плечі місцевої громади.
    Можна ж було підтримати місцеві опозиційні ячейки та провести дійсно гарні акції. Думаю представники опозиційних сил сусідніх областей також не заперечували б прийняти участь у акції, чому б не організувати декілька автобусів, по одному від сусідів? І чи зв’язувалися із сусідніми областями, щодо цього питання? Можна було і не йти на штурм міліції, тим самим створюючи нервозну атмосферу та заважаючи місцевим журналістам потрапити на захід, а виставити по маршруту слідування кортежу живий ланцюг «свободи», від вул. Чкалова до Університетської місця було достатньо. Приклад європейських країн, коли при проведені міжнародних самітів, парламентська опозиція виставляє людей, які стоять з плакатами та скандують гасла. А не наслідувати радикальні європейські сили, виставляючи проти дебелих силовиків підлітків, яких тягають по бруківці, відбиваючи при цьому органи. І що ж відчували їхні батьки, дивлячись ці кадри? Порада, якщо не маєте сили, в сутичку не лізьте.
    Це тільки наша опозиція, маючи в місті абсолютну підтримку, так бездарно програла владі, ще й зробила себе винною у сутичках. Опозиція втратила, так само як і після виборів, ще один шанс довести свою спроможність контролю над вулицею. Як було сказано раніше, немає на Вас Юлі…
    Ще раз переконуюся в тому, що не вистачає на вуличні акції Луценка, а на об’єднання дій — Тимошенко, але з цим вже треба змиритися. Не буде їх найближчим часом, скоординуйте свої дії та не давайте поводу для критики в свою адресу. Навчіться доносити свої ідеї до народних мас, принаймні там де маєте підтримку…