Підводні камені місцевого самоврядування

Користуючись можливістю передвиборчого затишшя, а те що вибори чернівецького міського голови таки відбудуться вже зрозуміло всім, хочу висловити свою думку — думку звичайного, маленького, пересічного українця, якого ще політично не «згречкували», ой вибачте, загітували. Мова піде про те, кому ж, власне, ми віддамо владу, місцеву. Ну те, що більшість громади проголосує не за білборд чи мішок з гречкою, надія у мене все ж таки залишається. Обурює лицемірство держави, яка за двадцять один рік незалежності так і не спромоглася впровадити механізми ефективності влади на місцях. Зробити її не політично лояльною, а ефективною. Та знизити ризики потрапляння на посади некомпетентних та корисливих людей.

     Насправді, ця влада, зокрема Партія регіонів (колишня Партія регіонального розвитку України) в обличчі Віктора Тихонова та Олександра Рибака, давно знає як вирішити ці проблеми. Праці згаданих політиків щодо місцевого самоврядування, в свій час, отримали позитивні оцінки європейської спільноти.

     Та скоріш за лицемірство потрібно обурюватися з самих себе...

     Отже, в світі, в результаті довгого історичного розвитку склалися три моделі місцевого самоврядування: англосаксонська (класична), континентальна (французька) та змішана. Якщо не вдаватися в подробиці, то перша будувалася знизу вверх. Вплив держави при цьому є мінімальним. За забезпеченням законності дій місцевої влади слідкують суди, незалежні. Ця система існує у Великобританії, Канаді, США та деяких країнах Європи.

     Друга модель поширена в більшості країн світу і базується на поєднанні державного управління на місцях і місцевого самоуправління. Побудована зверху вниз. За місцевим самоврядуванням пильнують не тільки суди, а й представники центральної влади на місцях — префекти, глави адміністрацій тощо. Основне, що вони можуть це призупинити дію незаконних, на їхню думку, актів органів місцевого самоврядування, з подальшим зверненням до суду, звичайно. Така система діє у Франції, Німеччині, Італії. В деяких країнах Європи (Польща, Болгарія, Фінляндія) діє змішана модель. Але важливо, те що за будь-якої моделі влада залишається в руках народу, оскільки виконавчі органи підпорядковані виключно радам. А у нас, увага, виконкоми підпорядковані радам тільки на рівні міст! На рівні областей виконавча влада зосереджена в руках призначених, президентом, глав державних адміністрацій. А рада виступає в ролі такого собі іграшкового додатка, який є досить затратним, але не повноважним. Ну Ви самі розумієте...

     Але якщо впритул наблизитися до повноважень міських голів, чи мерів, як Вам зручно, то стає не по собі від безкарності та вседозволеності, яка зосереджена в їх руках.

     Оскільки, в європейських державах, якщо узагальнити, діють дві моделі управління містом. Так звана, модель «сильного» мера. Мер обирається на прямих виборах громадою міста, йому підпорядкований виконком, але він немає ніякого відношення до ради. Та друга — модель «слабкого» мера, він обирається радою, головує на цій раді, але немає ніякого відношення до виконкому. А що ж в нашому випадку. Мер обирається народом керує виконкомом та… абсолютно вірно! — головує в раді. Такий собі місцевий «цар», я вже не кажу про рівень корупції, наші «найсправедливіші суди в світі» та зацікавленість центральної влади у кишенькових очільниках...

     Отже, з нашими мерами все зрозуміло, тож повернемося до європейських.

     В містах Європи та США де мер обирається радою, ключовою фігурою є сіті-менеджер (city manager) — глава муніципальної адміністрації, який займається вирішенням поточних завдань і працює за контрактом з міською радою. Вперше посада сіті-менеджера була заснована в 1908 році в американському місті Стаунтон. З тих пір радно-менеджерська модель поширилася в багатьох країнах Західної Європи та Америки. Посада сіті-менеджера знадобилася для того, щоб покінчити з «всевладною політичною машиною», яка існувала у США в кін. ХІХ — поч. ХХ ст. На відміну від мера, який обирався та мав зобов'язання перед певними групами які його висували (як в нашому випадку), сіті-менеджер керувався виключно інтересами справи.

     Таким чином, в тих державах мер, який працює згідно цієї моделі, виконує виключно політичні та представницькі функції, а також подає до розгляду кандидатуру сіті-менеджера, який і тримає в руках виконавчу гілку влади. Серед позитивних сторін такої моделі — звільнення голови адміністрації від церемоніальних обов'язків, аполітичність менеджера, його підзвітність міській раді, зниження витрат на вибори. Але ця модель, підкреслюю, діє в США, Великобританії, Німеччині, Голландії та інших цивілізованих країнах.

     Ще можна привести приклад сусідньої Росії, яка впровадила такий спосіб управління в деяких містах, у жовтні 2006 року. І яка одразу стала, ще одним прикладом узурпування влади на місцях центром. Річ в тім, що сіті-менеджера, там обирає комісія в склад якої входять представники губернаторів (які призначаються президентом). Для Росії не характерна аполітичність таких працівників, існує їхня залежність від губернаторів і міських рад, є часті випадки протистояння з мерами, якщо останні є незалежними. Тож в Україні, скоріше за все, якщо впровадити таку систему, вона буде діяти по аналогії до російської моделі...

     У нас, на мою думку, можна запровадити модель «сильного» мера. Перетворити нашого місцевого, безконтрольного очільника, просто в сильного, підзвітного громаді. Але в цьому випадку, потрібно виконати деякі умови: — вибори мера у два тури (для міст з населенням понад 100 тис.), неможливість головування у радах (ради обирають голів самостійно, по аналогії облрад), контроль з боку держави (суди і т.д.) а також процедура відклику.

     Але про що це я! Чи піде на таке нинішня влада, створивши, таким чином, конкурентні умови обрання голів всією громадою, а не 30-40%, як це відбувається зараз. А головне потрібне сильне, відповідальне суспільство, яке спроможне захистити свої інтереси самі, в крайньому випадку, і без допомоги влади…