Декілька слів про опозицію
Подивився новини, спочатку сміявся, а потім їх зовсім вимкнув, через заяви опозиційних політиків…
Панове, вкотре Вас питаю, коли Ви вже навчитеся, не тільки діяти, а хоча б, для початку, говорити в унісон. Вийшов до людей Олег Тягнибок почув одне, вийшов Арсеній Петрович чую інше, причому по одним і тим самим речам, абсолютно діаметральні погляди. А вийшов Олександр Турчинов, таке враження, що він взагалі не слухав «колег» по опозиції.
А вони мала всі шанси домогтися свого. Коли, 5-го листопада, були зроблені перші заяви Анатолієм Гриценко про обнулення списків, та заяви від інших лідерів, про підтримку цього обнулення, то влада не на жарт занепокоїлася даним фактом. Тут треба пояснити, що перший прецедент обнулення списків та здача мандатів відбулися 2007 року. Тоді, як відомо, 150 депутатів здали мандати, плюс до того, на своїх з’їздах, партії оголосили про обнулення своїх списків, щоб ті хто йшов знизу списку не змогли отримати мандатів. Чому опозиція не зробила це зараз? По перше тому, що вони ще не мають 150 мандатів, а по друге і це головне, для обнулення списку рішення з’їзду партії вже не достатньо, потрібна персональна відмова кандидата… А коли це зробити? Тільки після оголошення офіційних результатів ЦВК! Тобто коли кандидати, наберуть повноважень, але ще не приймуть присягу. Бо якщо присягнуть, то скласти мандати буде вже не так просто, потрібна буде згода 226 депутатів, а чи проголосує за це партія влади, думаю це риторичне запитання. А саме головне що опозиції потрібно буде обнуляти більше 640 кандидатів, думаю тут обійдемося без пояснень. Ось в цьому якраз і криється головна біль лідерів, вони не впевнені у своїх кандидатах. По великому рахунку, ні Тягнибок, ні Кличко, не хотіли брати на себе відповідальність за такі дії, вони чекали, коли перший крок зробить Арсеній Петрович. Яценюку потрібно було починати першому, бо очолює найбільшу опозиційну партію. А він вкотре довів, що взявся за не посильну, особисто для нього, нішу опозиційного лідера. Якби це сталося тоді б можна було стверджувати, що парламент не є легітимним і тоді ЦВК змушене було оголосити повторні вибори. Підкреслю, оголошувати повторні вибори має тільки ЦВК, парламент оголошує тільки чергові вибори, а президент — позачергові.
Але для цього опозиції потрібно було чітко сформулювати свою позицію та скоординувати дії, чого зроблено не було. Тай, вже по обіді того ж 5 листопада, було оголошено про те, що вони домовляються з ЦВК про перевибори на 13 проблемних округів, чому саме 13-ти не зрозуміло. А на наступний день вже інші заяви, про перевибори на п’яти округах. Стало зрозумілим те, що лідери опозиції (тільки чому вони називають себе лідерами?) «кинули» своїх виборців, лишивши їх з їхніми проблемами на одинці. Провладні сили згрупувалися та використали всі можливі для себе варіанти стримування та залякування опозиції. Арсенію Петровичу було роз’яснено, що він може лишитися з набагато меншими ресурсами ніж які має зараз, а саме головне, що його спонсори фінансово не готові до перевиборів, та і не зацікавлені в цьому. Влада натякнула, опозиції, що якщо та не буде мати бажання домовлятися, то залишиться і без тих злощасних 5-ти округів. А якщо, будуть уважними до побажань влади, то їм дадуть можливість ще раз поборотися за ці округи. І в цьому випадку думкою народу знехтували. Питання, навіщо робити перевибори, якщо в нас є всі документи, щоб оголосити результати. І що це за формулювання «у зв’язку з неможливістю встановлення результатів…». В законі чітко прописано, що вибори в окрузі визнаються такими, що не відбулися, тільки у двох випадках: — якщо після закінчення процесу реєстрації в окрузі не виявилося жодного кандидата; — якщо вибори пройшли на безальтернативній основі. У нас таких випадків не було. Опозиція віддала ініціативу введення переговорів владі. Для гри з владою опозиції не вистачало Тимошенко, а в роботі з вулицею – Луценка.
Опозиції потрібно було відмовитися від будь-яких компромісів, вимагати від ЦВК встановити результати виборів, обіцяти організувати акції непокори, оголосити про неповноважність Ради та проведення нових парламентських виборів, якщо справедливість не буде відновлено, вимагати від прокуратури негайно встановити винних у фальсифікаціях і порушити кримінальні справи, закликати організації і населення взяти участь у масових акціях. Чи спрацював би такий варіант розвитку подій, скоріш за все так.
Згода на перевибори в п’яти проблемних округах означала готовність заплющити очі на фальсифікацію в цих округах та створила прецедент на наступні вибори, у влади тепер є механізми його втілення.
Звичайно, я не думаю, що Яценюк не зацікавлений у виграші опозиційних сил. Просто зараз він керує складною машиною у складний період. Опозиція згаяла багато часу, але ще не все втратила в боротьбі за парламент. Яке там їхнє гасло «Ми їх зупинемо!», то хоча б самі не зупиняйтеся.
P.S. підпис до фото: «З товаришами по партії?»
Панове, вкотре Вас питаю, коли Ви вже навчитеся, не тільки діяти, а хоча б, для початку, говорити в унісон. Вийшов до людей Олег Тягнибок почув одне, вийшов Арсеній Петрович чую інше, причому по одним і тим самим речам, абсолютно діаметральні погляди. А вийшов Олександр Турчинов, таке враження, що він взагалі не слухав «колег» по опозиції.
А вони мала всі шанси домогтися свого. Коли, 5-го листопада, були зроблені перші заяви Анатолієм Гриценко про обнулення списків, та заяви від інших лідерів, про підтримку цього обнулення, то влада не на жарт занепокоїлася даним фактом. Тут треба пояснити, що перший прецедент обнулення списків та здача мандатів відбулися 2007 року. Тоді, як відомо, 150 депутатів здали мандати, плюс до того, на своїх з’їздах, партії оголосили про обнулення своїх списків, щоб ті хто йшов знизу списку не змогли отримати мандатів. Чому опозиція не зробила це зараз? По перше тому, що вони ще не мають 150 мандатів, а по друге і це головне, для обнулення списку рішення з’їзду партії вже не достатньо, потрібна персональна відмова кандидата… А коли це зробити? Тільки після оголошення офіційних результатів ЦВК! Тобто коли кандидати, наберуть повноважень, але ще не приймуть присягу. Бо якщо присягнуть, то скласти мандати буде вже не так просто, потрібна буде згода 226 депутатів, а чи проголосує за це партія влади, думаю це риторичне запитання. А саме головне що опозиції потрібно буде обнуляти більше 640 кандидатів, думаю тут обійдемося без пояснень. Ось в цьому якраз і криється головна біль лідерів, вони не впевнені у своїх кандидатах. По великому рахунку, ні Тягнибок, ні Кличко, не хотіли брати на себе відповідальність за такі дії, вони чекали, коли перший крок зробить Арсеній Петрович. Яценюку потрібно було починати першому, бо очолює найбільшу опозиційну партію. А він вкотре довів, що взявся за не посильну, особисто для нього, нішу опозиційного лідера. Якби це сталося тоді б можна було стверджувати, що парламент не є легітимним і тоді ЦВК змушене було оголосити повторні вибори. Підкреслю, оголошувати повторні вибори має тільки ЦВК, парламент оголошує тільки чергові вибори, а президент — позачергові.
Але для цього опозиції потрібно було чітко сформулювати свою позицію та скоординувати дії, чого зроблено не було. Тай, вже по обіді того ж 5 листопада, було оголошено про те, що вони домовляються з ЦВК про перевибори на 13 проблемних округів, чому саме 13-ти не зрозуміло. А на наступний день вже інші заяви, про перевибори на п’яти округах. Стало зрозумілим те, що лідери опозиції (тільки чому вони називають себе лідерами?) «кинули» своїх виборців, лишивши їх з їхніми проблемами на одинці. Провладні сили згрупувалися та використали всі можливі для себе варіанти стримування та залякування опозиції. Арсенію Петровичу було роз’яснено, що він може лишитися з набагато меншими ресурсами ніж які має зараз, а саме головне, що його спонсори фінансово не готові до перевиборів, та і не зацікавлені в цьому. Влада натякнула, опозиції, що якщо та не буде мати бажання домовлятися, то залишиться і без тих злощасних 5-ти округів. А якщо, будуть уважними до побажань влади, то їм дадуть можливість ще раз поборотися за ці округи. І в цьому випадку думкою народу знехтували. Питання, навіщо робити перевибори, якщо в нас є всі документи, щоб оголосити результати. І що це за формулювання «у зв’язку з неможливістю встановлення результатів…». В законі чітко прописано, що вибори в окрузі визнаються такими, що не відбулися, тільки у двох випадках: — якщо після закінчення процесу реєстрації в окрузі не виявилося жодного кандидата; — якщо вибори пройшли на безальтернативній основі. У нас таких випадків не було. Опозиція віддала ініціативу введення переговорів владі. Для гри з владою опозиції не вистачало Тимошенко, а в роботі з вулицею – Луценка.
Опозиції потрібно було відмовитися від будь-яких компромісів, вимагати від ЦВК встановити результати виборів, обіцяти організувати акції непокори, оголосити про неповноважність Ради та проведення нових парламентських виборів, якщо справедливість не буде відновлено, вимагати від прокуратури негайно встановити винних у фальсифікаціях і порушити кримінальні справи, закликати організації і населення взяти участь у масових акціях. Чи спрацював би такий варіант розвитку подій, скоріш за все так.
Згода на перевибори в п’яти проблемних округах означала готовність заплющити очі на фальсифікацію в цих округах та створила прецедент на наступні вибори, у влади тепер є механізми його втілення.
Звичайно, я не думаю, що Яценюк не зацікавлений у виграші опозиційних сил. Просто зараз він керує складною машиною у складний період. Опозиція згаяла багато часу, але ще не все втратила в боротьбі за парламент. Яке там їхнє гасло «Ми їх зупинемо!», то хоча б самі не зупиняйтеся.
P.S. підпис до фото: «З товаришами по партії?»
2 коментарі